Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.02.2024 року у справі №756/8370/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024року

м. Київ

справа № 756/8370/21

провадження № 51-4652 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 16 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100050000920, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого:

1) вироком Мінського районного суду м. Києва від 21 грудня 1982 року за ч. 2 ст. 141 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

2) вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 1983 року за ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 140, ст. 42, ст. 43 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, звільненого 27 лютого 1988 року по відбуттю строку покарання;

3) вироком Мінського районного суду м. Києва від 21 вересня 1988 року за ч. 4 ст. 81 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, яке є його власністю;

4) вироком Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 1993 року за ст. 94, ст. 43 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці, звільненого 13 квітня 2002 року по відбуттю строку покарання;

5) вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2010 року за ч. 3 ст. 296, ст. 353 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, звільненого 04 лютого 2011 року по відбуттю строку покарання;

6) вироком Оболонського районного суду м. Києва від 04 червня 2014 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року іспитовий строк скасовано з направленням в місця позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 11 лютого 2019 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 16 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 19 квітня 2021 року, приблизно о 04:10 год, перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Маршала Рокоссовського, 3-б, реалізуючи умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, з проникненням до іншого приміщення, шляхом зсуву кришки, проник до телекомунікаційного колодязя, де за допомогою заздалегідь заготовлених інструментів відрізав кабель довжиною 32 м, який належить ПАТ «Укртелеком», загальною вартістю 6 583, 36 грн, проте не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо засудженого ОСОБА_7 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та постановити рішення, яким закрити кримінальне провадження щодо останнього. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що судом першої і апеляційної інстанцій не було досліджено належним чином докази у цьому кримінальному провадженні, оскільки, на його думку, жодних з доказів прямо не свідчить про вчинення саме ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та вважали, що є підстави для її задоволення та закриття кримінального првоадження.

Позиції інших учасників судового провадження

В запереченні на касаційну скаргу захисника представник цивільного позивача вважає, що вона задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_7 є законними та обґрунтованими.

Прокурор під час касаційного розгляду вважала за необхідне касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи справу за апеляційними скаргами сторони захисту, в яких як засуджений так і захисник оспорювали правильність встановлення фактичних обставин, обґрунтовували недопустимість, на їх думку, доказів винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, апеляційний суд в своєму рішенні навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого.

За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав: показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що вони працюють в ТОВ «Охоронний холдинг» та 19 квітня 2019 року виїздили на спрацювання сигнальної системи (шафа Укртелекому), по приїзду на об`єкт побачили відсунутий люк телекомунікаційного колодязі, в якому перебував ОСОБА_7 з інструментами; показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; дані протоколів: огляду місця події від 19 квітня 2021 року; затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19 квітня 2021 року; а також інші докази.

Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до положень ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та не викликають у Суду сумнівів у їх правдивості.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та за який його засуджено.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, детально перевірив викладені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи щодо вчинення саме ОСОБА_7 інкримінованого злочину та доведеність цього поза розумним сумнівом, які є аналогічними, за своїм змістом, доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Вказаний суд не знайшов підстав для скасування обвинувального вироку та постановлення виправдувального вироку саме з наведених у апеляційних скаргах захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 мотивів та обґрунтовано не погодився з тим, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, за який його засуджено.

Колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження, суди як першої так і апеляційної інстанцій в повній мірі дотрималися вимог статей 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Усі твердження щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неналежної оцінки доказів, які аналогічні доводам апеляційних скаргах, повністю перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані та вичерпні відповіді, а ухвала відповідає вимогам статтям 370 419 КПК Українита суд касаційної інстанції погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції і його відповідність вимогам ст. 374 КПК України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судовими рішеннями та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки відповідає засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що узгоджується з вимогами статей 50 65 КК України.

Таким чином, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, як про це ставить питання захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 16 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_14 ОСОБА_3